9.01.15

451° ЗА ФАРЕНГЕЙТОМ

Рей Бредбері

Тернопіль: НКБ. – 208 с.

 

У романі зображено нове, майбутнє споживацьке суспільство (антиінтелектуальна Америка), де панує тоталітаризм і майже повний контроль над суспільством. Керівництво держави намагається підпорядкувати собі навіть думки людей: книги заборонено, незаконним вважають читання і переховування будь-якої літератури, за дотриманням порядку мають слідкувати пожежники. 451 градус за Фаренгейтом (233 градуси за Цельсієм) — температура, при якій загоряється папір. Пожежники не гасять вогонь, вони його розпалюють. Вони носять скафандри з зображенням фенікса на грудях і саламандри на плечі. Пожежники — опора режиму, запорука того, що люди не читатимуть книжок, адже книжки примушують думати і самостійно аналізувати. Пожежники спалюють книги і будинки, де їх ховають. Владі легше керувати натовпом, якщо зробити темп життя швидшим, придумувати нові спортивні ігри, розвивати в людях почуття «стадності», автоматизму. Більше швидких машин, кольорових телепрограм, більше шуму, галасу. Будь-яке інакомислення чи самостійна думка робить особу небезпекою для режиму та потенційною мішенню карної пожежної команди.

Ціна 25 грн.

 

Це роман про важке прозрівання особи в тоталітарному суспільстві. Пожежник Монтег теж був його частиною. Його дивацтвом було те, що він таємно забирав книжки з домівок, призначених на повне спалення. Поштовхом до тривожних роздумів стала незвична подія: на черговому спаленні жінка — власниця будівлі і бібліотеки — відмовилась покинути улюблені книжки і загинула в пожежі.

 

Донос карним органам на чоловіка, який утримує дома книжки, зробила і дружина Гая — Мілдред. Тепер вже домівку Монтегів спалюють вщент. Гай Монтег довідався від професора Фабера про існування відлюдників — шанувальників книг — і подався до них. Утопічні принципи збереження знань і скарбів цивілізації для майбутнього розділяв і Бредбері, великий шанувальник бібліотек. Його персонажі фактично чекають героїв, що прийдуть і змінять тоталітарний режим на кращий. Для цього нового суспільства і бережуть знання відлюдники — шанувальники книг.

 

Страшні прозріння Бредбері

 

Нові акценти і оцінки роману прийшли в добу комп'ютерів і всесвітньої мережі. Утопічність роману від цього побільшала, адже є надійніші засоби збереження знань, ніж мозок і пам'ять людей. Але побільшала і художня вартість наївного роману з сумними, часом страшними подіями.

 

Дивним чином відлюдники — шанувальники книг, знайшли собі місце в тоталітарній країні СРСР. За часів Сталіна острах перед несподіваними обшуками карних органів спонукав поетесу Анну Ахматову тільки в пам'яті близьких людей зберігати особливо небезпечні вірші. Ахматова давала вивчити твір, а потім спалювала папери. Твір переходив в невідшукувану форму, все ж продовжуючи існувати. Ахматова довіряла людській голові і добропорядності зберігачів більше, ніж шифрованому запису. Шанувальники творів Ахматової дожили до часів, коли твори стало можна відкрито друкувати і не приховувати від карних органів і обшуків. Страшні прозріння Бредбері, таким чином, набули трагічної реальності, але в реальній країні, далекій від Сполучених Штатів.

 

Цензурування роману в тогочасних США

 

Фантастичний роман Рея Бредбері відразу зазнав цензурування в країні. Було видано два варіанти, одне видання — для дорослих, друге — для школярів. Видавництво Ballantine Books, що робило видання для шкільних бібліотек, самовільно змінило деякі рядки зі словами «прокляття», «аборт», «пекло», а 2 фрагменти тексту переписало, що було порушенням авторських прав. Ніяких пояснень про зміни тексту читачам не надали, тобто цензура була прихованою, таємною. Друкування паралельних видань — повне для дорослих і цензуроване для школярів — тривало шість років. Потім ще шість років продавали лише цензуроване видання. Утиски цензури були помічені лише у 1980 році прихильником Бредбері. Тільки після цього автор домігся у видавництва друку лише повного тексту роману, інакше ті мали сплатити грошове стягнення.

 

Історія з цензурою привернула увагу Американської бібліотечної асоціації, яка виявила, що шкільні клуби так чи інакше скорочували книги. В результаті на шкільні видання почали розміщати помітку, що це видання шкільного книжкового клубу.

ПРО АВТОРА

         Рей Ду́ґлас Бре́дбері (*22 серпня 1920, Іллінойс, США — †5 червня 2012, Лос-Анджелес) — один із найвідоміших американських письменників-фантастів, автор близько 400 літературних творів різних жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п'єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв. Твори письменника є впізнаваними за їх емоційним, психологічним стилем. На думку критиків, Бредбері є унікальним явищем в американській літературі.

 

Жюль Верн був моїм батьком. Уеллс — мудрим дядечком. Едгар Аллан По доводився мені двоюрідним братом, він як кажан — вічно мешкав у нас на темному горищі. Флеш Гордон та Бак Роджерс — мої брати і товариші. Ось вам і вся моя рідня. Ще додам, що моєю матір'ю, цілком ймовірно, була Мері Уоллстонкрафт Шеллі, авторка Франкенштейна. Ну, ким я ще міг стати, як не письменником-фантастом із такою сімейкою.

 

Цікаві факти

Бредбері не користувався комп'ютером, а свої тексти набирав старою друкарською машинкою. Втім, коли у 2011 році видавництво Simon&Schuster висловило намір видати «451° за Фаренгейтом» у електронній формі, Бредбері дав згоду на це — хоча й після деякого опору.

На відміну від багатьох мешканців Сполучених Штатів Бредбері не водив автомобіль. Про себе іронічно казав з цього приводу, що сучасні технічні досягнення викликали у нього паніку.

Останні роки — після перенесеної хвороби — був прикутий до інвалідного візка.

Онук Рея став актором, чим фантаст дуже пишався. Він жартома казав, що той проживає життя Рея, роблячи те, чого сам письменник не встиг

 

Вшанування

Кульбабовий кратер на Місяці названий експедицією «Аполлона 15» на честь «Кульбабового вина» у 1971 році.

На честь Рея Бредбері названо астероїд «9766 Бредбері».

 

Деякі твори (романи і окремі відомі збірники оповідань):

(1947) Dark Carnival

(1950) The Martian Chronicles

(1951) The Illustrated Man

(1953) The Golden Apples of the Sun

(1953) Fahrenheit 451

(1955) The October Country

(1957) Dandelion Wine

(1959) A Medicine for Melancholy

(1959) The Day It Rained Forever

(1962) The Small Assassin

(1962) R is for Rocket

(1962) Something Wicked This Way Comes

(1972) The Halloween Tree

(1985) Death Is a Lonely Business

(1990) A Graveyard for Lunatics

(1992) Green Shadows, White Whale

(1996) Quicker Than The Eye

(2001) From the Dust Returned

(2002) Let's All Kill Constance

(2005) A Sound of Thunder and Other Stories

(2006) Farewell Summer

 

Переклади українською

Марсіанські хроніки.

451° за Фаренгейтом

Винятково досконале вбивство

Гра в класи

Друг Ніколаса Ніклбі — Мій Друг

Кульбабове вино

Одної неминущої весни

Про блукання вічні й про Землю

Прощавай, літо!

Розмова за пільговим тарифом

Смерть — діло самотнє

 

Рэй Брэдбери:

«Есть ощущение, что книги умирают»

(інтерв'ю гаеті "Аргумети і факти")

«AиФ»: - Скажите, вас уже разрешено поздравлять?

 

Рэй Брэдбери: - (Cмеётся.) Подождите немножко. Знаете, а девяносто лет - это вовсе не так круто, как я думал раньше. И дело не в том, что я езжу по дому в кресле-каталке, застревая на поворотах… Сотня просто звучит солиднее. Представьте себе заголовки во всех газетах мира - «Брэдбери исполнилось сто лет!». Мне сразу выдадут какую-нибудь премию: просто за то, что я ещё не умер.

 

«AиФ»: - В 1950 году вы написали книгу, принёсшую вам всемирную славу, - сборник рассказов «Марсианские хроники». Там говорилось: уже к началу второго тысячелетия на Марсе будут поселения, целые города землян. Как вы думаете, почему этого в итоге так и не произошло?

 

Р. Б.: - Меня часто про такое спрашивают, и я люблю фантазировать над ответами. Чтобы они были разными! Ответ сегодняшнего дня: потому что люди - идиоты. Они сделали кучу глупостей: придумывали костюмы для собак, должность рекламного менеджера и штуки вроде айфона, не получив взамен ничего, кроме кислого послевкусия. А вот если бы мы развивали науку, осваивали Луну, Марс, Венеру... Кто знает, каким был бы мир тогда? Человечеству дали возможность бороздить космос, но оно хочет заниматься потреблением - пить пиво и смотреть сериалы. Вы особенно не обращайте внимания, это старческое брюзжание (смеётся) - мне же скоро сто лет.

 

«AиФ»: - Зато вы вполне можете назвать себя пророком. В вашем романе «451 градус по Фаренгейту» описывается общество, где народ одержим потреблением, массовой культурой, а книги уничтожаются - их жгут особые команды, называемые «пожарными». Я эту книгу прочитал раз двадцать. Сбылось всё. Ну почти всё... Потребление в XXI веке - это новая религия, а книги читают всё меньше. Это как бы немодно.

 

Р. Б.: - О, я тоже часто об этом думаю. Написал однажды страшную сказку, а она взяла и обернулась реальным кошмаром. Есть ощущение, что книги умирают. Всё же электронный носитель - это совсем не книга. Для меня мир библиотеки был джунглями Амазонки, которые могли укрыть человека с головой, захватить его шелестом страниц, укутать интересными историями. От монитора всего этого не получишь, там лишь сухой текст, без запаха бумаги - выхолощено, никакой теплоты. Впрочем, опять брюзжу (смеётся). Да что это со мной? Наверное, я самый консервативный писатель-фантаст в мире. Вы слышали, дорогой сэр, какие ужасные обо мне ходят легенды?

 

«AиФ»: - Минуточку, я сейчас перечислю. Вы не умеете водить автомобиль. Вы не пользуетесь компьютером. Вы не летаете на самолётах. Романы печатаете на пишущей машинке. Да, и у вас нет высшего образования.

 

Р. Б.: - После этого я добавлю - любые технические новшества вызывают у меня панику. Я их попросту ненавижу. Нет, лифт ещё нормально, правда, мне в доме он не нужен. Я бы не отказался, конечно, от личного космического корабля, но только в том случае, если его подарят вместе с командой и ящиком снотворного. Принял таблетки - и спи по дороге на милый Марс.

Земля в депрессии

 

«AиФ»: - Ещё меня удивляет вот что: вы - самый успешный в мире  писатель-фантаст. В то же время живёте более чем скромно - маленький домик, никакой охраны, каждая комната завалена книгами, бумагами, рукописями. Такое впечатление, что вы создали себе собственный мир.

 

Р. Б.: - О нет, я вас обманул. Вы видите вон ту мумию Тутанхамона? (Брэдбери  показывает на сувенир из Египта). Она огромной ценности (смеётся) - я украл её из музея в Каире! Ладно-ладно. Я всегда считал, что труд писателя стоит денег. В СССР издавали «Марсианские хроники», но мне не дали ни рубля. А я очень люблю рубли! (Смеётся.). Хотя я не поклоняюсь деньгам. У меня глаза на лоб лезут, когда человек, заработав миллион, покупает дорогую машину «Порше», обзаводится охраной и  прекращает здороваться с соседями. Мне нужен минимум. И тут вы правы, мой мир - старый дом, по самую крышу заваленный книгами, а выезд оттуда - это как для вас съездить за границу. Зачем? Я же фантаст. Просто закрою глаза и уже вижу себя на Марсе.

 

«AиФ»: - Какой ваш самый интересный вывод за девяносто лет жизни?

 

Р. Б.: - То, что всё в этом мире повторяется. Моё детство пришлось на Великую депрессию, а глубокая старость - на крутой финансовый кризис. Ты смотришь в будущее и видишь там причудливые планеты, новые космопорты и машины, летающие по воздуху, а заканчивается всё падением доллара на бирже. Но не стану врать: долго жить интересно. Плохо лишь то, что я пережил дорогих мне людей. Моя жена Маргарет умерла семь лет назад, а не будь её - я никогда не стал бы писателем. Первые годы меня никто не хотел печатать, она же верила, говорила: «Ты будешь знаменитостью». Теперь меня называют живым классиком. Не могу сказать, что мне это нравится, но определённо звучит лучше, нежели «мёртвый классик».

Фантастика мутирует

 

«AиФ»: - Можно ли сказать, что фантастика в XXI веке мутировала? Когда я читаю современные книги, вижу на страницах шоу: перестрелки, спецэффекты. Но при этом мало мыслей и ещё меньше философии.

 

Р. Б.: - Да, и эта мутация довольно странная. В моё время фантастика была увлечена будущим - вот откроются новые миры, полетят звездолёты, люди освоят другие планеты, которые, возможно, населены разумными существами. Сейчас больше пишут про апокалипсис: цивилизация уничтожена в ходе ядерной войны, Землю заселили кровожадные зомби. Наверное, население Земли находится в перманентной депрессии - если будущее видится только таким и каждый в своём друге подозревает врага…

 

«AиФ»: - Ну, вы сами сказали, что всё в мире повторяется. Цивилизация пошла на второй круг - может, она возвращается к первобытному состоянию? Тогда впереди охота на мамонтов и война с помощью дубин.

 

Р. Б.: - Что ж, если так - значит, нас ожидает новый Юлий Цезарь, новая инквизиция и новое монгольское завоевание. Но зато и новый Леонардо да Винчи, новые Толстой и Достоевский и новые полёты в космос… Надеюсь, хоть на этот раз мы не упустим  шанс основать свою колонию на Марсе. А пока я делаю то, что мне хочется, - печатаю на машинке очередную книгу.

 

«AиФ»: - Спасибо от всех читателей «АиФ». Последний вопрос: в 2020 году вам исполнится сто лет. Уже можно записываться в очередь на интервью?

 

Р. Б.: - (Смеётся.) Конечно. Я уверен: за это время с вами ничего не случится!