20.03.16

Антирадянські історії

Олег Панфілов

Тернопіль: Мандрівець, 2016. – 296 с.

Ціна: 110.00

 

 

       Книга професора Державного університету Ілії (Грузія), публіциста Олєґа Панфілова присвячена маловідомим фактам і подіям радянського та російського минулого – таким як історія 150-річної російсько-чукотської війни чи походження імператорів Російської імперії. Їх намагаються оминути як неприємні й такі, що супе­речать офіційній пропаганді. 
       Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер – російсько-української та анексії Криму.
       Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода “Крим.Реалії”, а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії “Росія на Кавказі: історія ментальної окупації”.
      
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.

 

 

ЗМІСТ

Від автора

Бути росіянином

Казки давнього Кремля

Брехня поховала СРСР, поховає і Росію

Мова – ворог, друг, негідник

Кремлівська клептоманія

Релігія без віри

Шлях до путінізмау

Релігія влади

Воєнний інтернаціоналізм Путуна

Навіщо Путіну День перемоги?

Виховання ненавистю

Пряник і батіг російської Конституції

Абхазько-крмські паралелі

«Потішні» війська Путіна

Уся путінська гібридна рать

Ефект бумеранга

Похорони телеглядачів

Спадкові мародери. Традиція і історія

«Нація, що читає найбільше», виявилася найбрехливішою

Ісус, Лєнін, автомат

Путін та іслам

Навіщо в Росії торгують смертями журналістів?

Недописані сценарії Путіна

Росія, штучна країна

«Білі колготки» російської пропаганди

Замах на їжу

Непотрібна свобода

Повстання в Росії та СРСР

Російське право на безправ’я

Влада навмисно виховує люмпенів

З піонерів у расисти

Дата, яку ніхто не помітить

Рік російської преси

Спостерігаючи за польотом «льотчика Руселі» (remix)

Назарбаєв і «русскій мір»

Сталінсько-путінське переселення

Український лєнінопад

Соціологія пропаганди

Російські люди – витратний матеріал Кремля

Чисто конкретна російська державність

Померти за «это»?

Російське історичне божевілля: росіяни заснуваль Крим, Рим і Британію

Витоки російського тероризму

Шіст чинників «кольорових» революцій

Сепаратизм по російськи – «поматросіл і просіл»

Росія із заплющеними очима

Про баталії в інформаційних війнах

Витоки російського фашизму

Російсько-радянська релігійна міфотворчість

«А то ї з кулеметом»: моторошна смерть російської журналістки

Берлінська стіна впала, Росія збудувала нові

Росія між телевізором і холодильником

Американська допомога СРСР: як плюнути у простягнуту руку

«Фільчині грамоти» російської дипломатії

Червоні революційні шаровари російської інтелігенції

Не російська історія «русого міра»

Як підготувати росіян до правди?

Коли Дмітрія Кисельова ще не було

 

ВІД АВТОРА

 

У 1917 році низькорослий чоловік під вигаданим прізвищем Лєнін (до цього називав себе Купріанов, Базіль, Петров, Карпов, Константінов, мейє, Івановскій, Вільям Фрей, змінивши ще зо два десятки інших псевдо) підписав Декрет про друк, у якому наказав запровадити цензуру і всіляко боротися проти «контрреволюційної преси різних відтінків».

 

Декрет Лєніну був потрібний для затикання ротів. Щоб усілякі наклепницькі буржуазні газети «не сіяли смути». В кінці Декрету є цікавий рядок – «Це положення має тимчасовий характер і буде скасовано окремим указом після настання нормальних умов суспільного життя». Цей «тимчасовий характер» протривав 74 роки, до розпаду СРСР. Потім був короткий період вільнодумства, після якого інший низькорослий чоловік із коротким прізвищем Путін, підписав Доктрину інформаційної безпеки, по суті, такий самий документ, яким був лєнінський Декрет.

 

За ці сто років виросло кілька поколінь людей, які знають і досі вірятьу той виклад історії СРСР, що його подавали у школах, інститутахі університетах. У тій радянській казково викладеній історії були герої-боатиріна прізвища Лєнін, Сталін, Хрущов, Брежнєв, Андропов, Чєрнєнко, Горбачов, які завжди перемагали ворогів, усіляко боролися за мир в усьому світі, будували гігантські заводи, фабрики й залізниці. Весь радянський народ, згідно з історією, обожнював і любив цих героїв, обсипав квітами і ходив на могили.

             

Поки вожді правили, історики під чуйним наглядом КДБ, а тепер узже під керівництвом ФСБ дописували і продовжують далі складати свої казки. Ці казки видають у вигляді шкільних підручників – для дітей, а дорослим казки розповідають на телебаченні й радіо. Тих, хто не бажав слухати і читати казок, у СРСР не любили, їх могли покарати. А за висловлювання проти казок – ув’язнити і навіть розстріляти. Нині в сучасній Росії відбувається майже те саме.

 

Пригадую ще підлітком, коли я вперше побачив по телевізору Леоніда Ілліча Брежнєва який взасос цілується з Еріком Гоннекером, запитав у когось із дорослих – хто з них витязь, а хто – спляча красуня? І коли вони одружаться? Отримавши свого першого дисидентського запотиличника, я на цьому не зупинився і продовжував наполегливо ставити «шкідливі» запитання, намагаючись відокремити казку від бувальщини. Коли ж сам став дорослим. Все частіше запитував самого себе, оскільки ставити апитання іншим дорослим уже було небезпечно. До прикладу, чому раптом Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв придумав, що «економіка має бути економною»? Начебто це має бути незаперечною істиною, як вода – мокра або камінь твердий. Але нікому не спадало на думку розсміятися і назвати цитату маячнею. Всі жили, немов у казці. Звичайно, я вчинив погано, сумніваючись у геніальності фрази, але я вже знав що економіка СРСР була в такому стані, що називати її економною не було сенсу.

 

Так із року в рік у моїй голові утворювався листковий пиріг: один шар був казкою, другий - правдою. По крихтах я збирав заборонену правду, а коли СРСР благополучно помер, то – дістався архівів. На архівних полицях у вкритих пилом теках зберігалася правда, що її ретельно приховували від людей. Тепер радянські казки в моїх очах виглядали із сумними очима і запалими від брехні щоками, дуже схожими на Брежнєва перед смертю.

 

Найсильніше враження – від самих документів: коли читаєш, то періодично виникає бажання озирнутися навколо і самого себе запитати – це було в щасливій країні під назвою СРСР? Розбіжність між казкою під назвою «радянська історія» і реальними документами про те, що відбувалося, спричиняла гнітюче враження. Відчуття безпорадності і цілковитого розчарування.

 

Минув час. Радянський Союз, не витримавши брехні і бездарності керівників, спочив вічним сном. Девять років Боріса Єльцина практично не залишили сліду в російській історії, якщо не враховувати кривавої першої чеченської війни 1994-1996 років. Росія й колишні радянські республіки намагалися вирватися із зачарованого кола і радянського менталітету, але вдавалося це погано. Кілька поколінь людей. Які виросли в атмосфері брехні, репресій і державного терору. Так і не змогли стати вільними.

 

Новий президент на прізвище Путін вирішив відродити казковий жанр, зробивши казки доступнішими, за допомогою телебачення та Інтернету. На зміну старим із циклу «Світле майбутнє» прийшла серія «Встаємо з колін». Із нових кказок соромливо прибирають комуністичні гасла, але залишають тих самих героїв-богатирів. А ще додають нових. Новий богатир, звісно, Путін, інколи – Мєдвєдєв. Є ще якась кількість казкових героїв, які «піднімають Росію з колін». Сам процес вставання з колін невидимий, але і це неважливо, головне – щоб казка була яскравою і захопливою. А люди вірили в піднесення, якого насправді нема. Віра в казки ще обєднує населення, але надія на «світле майбутнє» або «вставання з колін» тане.

 

Пострадянський простір зберігся віртуально: російська пропаганда, як і раніше, впливає на людей, які уже живуть у нових незалежних державах. Їх повязує російська мова, що стала для Путіна по-справжньому стратегічною зброєю. Російська мова пропаганди має таку саму руйнівну властивість, як і ядерні бомби. Путін ретельно оберігає архіви і приховує правду, щоб у

 

(Продовження – див. у книзі Олега Панфілова «АНТИРАДЯНСЬКІ ІСТОРІЇ»)