22.07.16

Бути щасливіше.

Сьогодні. Зараз. Завжди.

Тал Бен-Шахар

Харків: КСД, 2016. – 192 с.

Ціна: 83. грн.

Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, що щастя – це стан, у якому можна перебувати постійно? Автор робить крок уперед, заявляючи про те, що щастя – це наука, яку треба вивчати і популяризувати. 

                                     

Ця книжка побачила світ завдяки співпраці викладача зі студентами, які присвятили себе вивченню глобального питання: яким чином ми можемо допомогти собі та іншим стати щасливішими? Тема не нова, проте автор висловлює досить цікаву точку зору: кожен із нас може стати ще щасливішим.

 

Отже, це не просто книжка, яка припадає пилом у книжковій шафі, це те, що змінить ваше життя на краще. Кожна сторінка цього видання сповнена мудрості, яку хочеться запам'ятати.

 

 

ЗМІСТ

Частина І. Що таке щастя?

  1. Проблема щастя
  2. Як помирити сьогодення і майбутнє
  3. Як пояснити, що таке щастя
  4. Загальний еквівалент
  5. Як ставити цілі

 

Частина ІІ. Щастя в реальному житті

  1. Щастя в навчанні
  2. Щастя на робочому місці
  3. Щастя в особистому житті

 

Частина ІІІ. Медитації по щастя

  1. Медитація перша: егоїзм і альтруїзм
  2.  Медитація друга: підсилювачі щастя
  3.  Медитація третя: після тимчасового злету
  4.  Медитація четверта: запалити своє світло
  5.  Медитація п'ята: фантазія!
  6.  Медитація шоста: не поспішай
  7.  Медитація перша: революція щастя

 

Заключний розділ: тут і тепер

Література

 

ПЕРЕДМОВА

 

Усі ми живемо задля одного – бути щасливими; наші життя такі різні, але такі схожі

Анна Франк

Я почав вести семінар з позитивної психології в Гарварді 2002 року. Записалося на нього вісім студентів; двоє накивало п'ятами. Щотижня на семінарі ми шукали відповідь на питання, котре, як на мене, є питання над питаннями:

 

 

 

Частина I

 ЩО ТАКЕ ЩАСТЯ?

 

1. Проблема щастя

 

Сприятлива можливість ховається серед труднощів і проблем.

 Альберт Ейнштейн

 

Мені було шістнадцять років, коли я виграв ізраїльський національний чемпіонат зі сквошу. Саме завдяки цій події тема щастя стала центральною в моєму житті.

 

Я завжди був упевнений у тому, що, коли мені пощастить виграти чемпіонський титул, це зробить мене щасливим і заповнить порожнечу, яку я так часто відчував. Готуючись до цього турніру, всі п’ять років я відчував, що в моєму житті бракує чогось вельми важливого, — і скільки б кілометрів я не пробігав, які б тягарі не підважував і які б запальні промови знову і знову не прокручував у себе в голові, — ніщо не могло мені цього замінити. Але я вважав, що це всього лише питання часу і рано чи пізно «щось відсутнє» саме прокладе собі дорогу в моє життя. Зрештою, мені здавалося очевидним, що для перемоги в змаганнях слід докласти багато фізичних і душевних сил. А без перемоги на чемпіонаті годі було зазнати втіхи. Втіха була потрібна для щастя. Саме ця логіка керувала тоді моїми вчинками.

 

І справді, коли я виграв національний чемпіонат Ізраїлю, то я був на горі блаженства, куди щасливіший, ніж міг уявити. Після фінального матчу ми з друзями й рідними вирушили в ресторан і разом відсвяткували цю подію. Нині я анітрохи не сумнівався в тому, що моя віра, яка допомогла мені витримати п’ять років тренувань, виправдалась; і мої великі зусилля, фізичні й душевні страждання окупились у стократ.

 

Ми святкували цілу ніч, а потім я пішов до себе в кімнату. Я сидів на ліжку і хотів востаннє перед сном подумки повернути пережите того дня відчуття превеликого щастя. Мені вдалося в реальному житті досягти того, що так довго видавалося мені найпотаємнішою і найпристраснішою мрією; і раптом, коли ніщо не віщувало біди, раювання — наслідок того, що мені вдалося досягти в житті, — раптом кудись випарувалось, і повернулося те ж таки безвихідне відчуття порожнечі. Я був здивований і переляканий. Сльози радості, які лилися з моїх очей, лише кілька годин тому, перетворилися на сльози болю й безпорадності. Адже якщо я не був щасливий тепер, коли, здавалося, мені вдалося досягти всього, чого хотіла моя душа, чи міг я сподіватися на щастя, яке триватиме вічно?

 

Я спробував переконати себе, що це — тимчасове зневір’я, що його я відчув після приголомшливого успіху. Проте спливали дні, тижні й місяці, а я не почувався щасливішим — насправді я відчував ще більшу спустошеність, адже розумів дедалі ясніше, що проста підміна мети — скажімо, перемога на світовому чемпіонаті — сама по собі не принесла б мені щастя. Здавалося, логічної послідовності кроків, які мали привести мене до мети, більше не існує.

 

Час замислитися

 

Згадайте два-три випадки зі свого життя, коли досягнення тієї чи іншої важливої віхи не давало вам нічого з того, на що ви сподівалися з емоційного погляду.

 

І тоді я усвідомив необхідність змінити свої уявлення про щастя — глибше зрозуміти власне його природу або навіть подивитися на нього геть іншими очима. Я з головою заглибився у пошуки відповіді на одне єдине питання: як знайти міцне щастя, яке тривало б до кінця моїх днів? Я пристрасно шукав відповіді на це питання — дивився на зовні щасливих людей і міркував над питанням, що зробило їх такими; прочитав про щастя все, що тільки зміг знайти, — від Аристотеля до Конфуція, від античної філософії до сучасної психології, від солідних наукових праць до популярних посібників із самовиховання.

 

Сподіваючись продовжити свої дослідження на іншому рівні, я вирішив вивчати філософію й психологію в коледжі. Мені пощастило зустріти на своєму шляху безліч надзвичайних людей — письменників, мислителів, художників, педагогів, які все своє життя намагалися осягнути «великі питання буття». Я навчився читати й аналізувати будь-який текст буквально під лупою, прочитав те, що Платон писав про «благо», а Емерсон — про «прямовитість вашої власної душі». Усе це виявилося для мене чимось на зразок нових лінз, через які і моє власне життя, і життя тих людей, які мене оточували, сприймалося набагато ясніше.

 

Я не був самотній у своєму нещасті, бо ж бачив, що багато хто з моїх однокурсників як у воду опущені. І при цьому мене дивувало, як мало часу вони присвячували тому, що здавалося мені питанням над питаннями. Весь час вони ганялися за високими помітками, спортивними досягненнями і престижною роботою, але хай як пристрасно вони прагнули своїх цілей — навіть якщо їм вдавалось їх досягти, — це не давало їм відчуття твердих гараздів.

 

І хоча після закінчення коледжу їхні конкретні цілі багато в чому змінювалися (наприклад, замість успіхів у навчанні вони починали мріяти про кар’єрне зростання, але загальна схема життя залишалася тією самою. Складалося враження, ніби всі ці люди сприймають свої душевні проблеми як неминучу ціну успіху. Невже мав рацію Торо, зауваживши одного разу, що більшість людей ведуть життя «в тихому розпачі»?  Я наполегливо відмовлявся прийняти цей зловісний постулат як невідхильний факт життя і заходився шукати відповіді на такі питання: як можна бути людиною водночас успішною і щасливою? Як примирити між собою амбіції і щастя? Невже не можна раз і назавжди викинути з голови горезвісну сентенцію: «Без труда нема плода»?

 

Намагаючись відповісти на ці питання, я зрозумів: перш за все мені необхідно з’ясувати, що ж таке щастя. Це емоція? Чи, може, задоволення і насолода? А може, відсутність болю і страждань? Або стан блаженства? Навперемінку зі словом «щастя» часто використовують такі слова, як «насолода», «блаженство», «екстаз» і «вдоволення», проте жодне з них не може точно описати, що я маю на увазі, коли думаю про щастя. Ці емоції швидкоплинні, і, хоча самі собою приємні й значущі, вони не є ані мірилом щастя, ані його твердинею. Іноді, звичайно, ми можемо відчувати печаль і заразом далі вволю насолоджуватися щастям.

 

Отже, для мене було зрозуміло, які слова й дефініції не стосуються визначення щастя, куди важче виявилося підібрати слова, які могли б адекватно означити його природу. Всі ми не проти поміркувати про те, що таке щастя, і, звісно, знаємо, коли його відчуваємо, але нам не вистачає когерентного, себто логічно послідовного, визначення щастя, яке допомогло б нам ідентифікувати його антецеденти. Англійське слово happiness (щастя) походить від ісландського happ, що означає «удача», «шанс», «щасливий випадок»; той-таки корінь і в англійських слів haphazard (випадок, випадковість) і happenstance (несподіванка, нагода). Я не хотів зводити переживання щастя до удачі або безглуздого випадку, тому прагнув визначити і зрозуміти, що ж це таке.

 

Час замислитися

 

Як би ви визначили, що таке щастя? Що це слово означає для вас?

 

У мене немає вичерпної відповіді на те єдине питання, яке я поставив собі в шістнадцять років, і підозрюю, що справжньої відповіді я ніколи й не матиму. Скільки б я не читав, не досліджував, не спостерігав і не розмірковував на цю тему, я так і не знайшов жодної секретної формули, жодних «п’яти простих шляхів до щастя». Моя мета під час написання цієї книжки полягала лише в тому, щоб краще усвідомити принципи, які лежать в основі щасливого й повноцінного життя.

 

Зрозуміло, ці загальні принципи — аж ніяк не панацея; до того ж у пригоді вони стають не всім людям і не у всіх ситуаціях. Я обмежився здебільшого розглядом тих питань, які належать до компетенції позитивної психології, і не згадував питання про те, що робити з більшістю внутрішніх перешкод, які заважають людині відчути щастя, приміром, глибокою депресією або гострим тривожним розладом. Не застосуєш викладені тут ідеї і до численних зовнішніх перешкод, які порушують щасливий перебіг життя.

 

Шкода й казати, що тим, хто живе в регіонах, охоплених війною, у страшенних злигоднях або за політичних репресій, часом просто не до застосовування теорії, з якою я ознайомлю вас на наступних сторінках. Чи можливо собі уявити, щоб хтось з нас, втративши близьку людину, краяв би собі мозок «питанням над питаннями»? Навіть у ситуаціях простіших — якщо людина у всьому розчарувалась, у неї негаразди на роботі або ж вона має купу проблем в особистому житті, — який сенс просити її серйозно зайнятися власним щастям!? За певних обставин найкраще, що ми можемо зробити, — це пережити негативні емоції і пустити справи самопливом.

 

Деякі страждання в житті неминучі, тож існує чимало зовнішніх і внутрішніх бар’єрів, які неможливо подолати одним махом, скільки б розумних книжок ми не прочитали. Однак переважна більшість людей у багатьох ситуацях може стати щасливішою, якщо навчиться краще розуміти саму природу щастя і, що ще важливіше, застосовувати на практиці певні ідеї.

 

Не в щасті річ, а в тому, щоб стати щасливішими

 

Коли я писав цю книжку або читав, що пишуть про щастя інші, коли розмірковував над тим, що таке добре життя, і спостерігав за поведінкою тих, хто поряд, я часто ставив собі запитання: «Чи щасливий я?» Те ж таки запитання ставили мені й інші. Мені знадобився певний час для того, щоб усвідомити, що запитання це марне, особливо коли ставлять його з найкращих міркувань.

 

Як мені визначити, щасливий я чи ні? У якій точці для мене починається щастя? Чи існує якийсь універсальний стандарт щастя, а якщо так, то яким чином можна його визначити? Невже все залежить від того, яке велике моє щастя, порівняно зі щастям інших, а якщо так, то як зняти змірок зі щастя інших людей? Певної відповіді на ці питання немає, а якби навіть вона й існувала, то не зробила б мене щасливішим.

 

«Чи щасливий я?» — це закрите питання, котре наводить на думку, що у своєму прагненні жити хорошим життям ми сповідуємо подвійний, «чорно-білий» підхід: ми або щасливі, або ж ні. Згідно з цим підходом, щастя — це завершення якогось процесу, визнáчувана кінцева точка, яка, якщо ми її досягли, знаменує собою межу всіх наших прагнень. Однак такої кінцевої точки не існує, і якщо й далі вперто вірити в її існування, це викличе лише незадоволення й завдасть розчарування.

 

Ми завжди можемо стати щасливішими, ніж є; жодна людина у світі не почувається як у Бога за пазухою, коли їй немає чого довше прагнути. Тому, замість запитувати, щасливий я чи ні, корисніше поставити інше питання: «Як мені стати щасливішим?» У ньому є розуміння самої природи щастя і визнання того факту, що це безперервний процес, який найпростіше уявити у вигляді нескінченного континууму, а не якогось там абстрактного кінцевого пункту. Сьогодні я щасливіший, аніж був п’ять років тому, і сподіваюся, що років за п’ять буду ще щасливішим, аніж сьогодні.

 

Не треба впадати у відчай через те, що досі не досяг тієї точки, у якій щастя стає досконалим; не варто даремно витрачати сили, намагаючись виміряти, наскільки ти щасливий; натомість нам необхідно зрозуміти, що міра щастя нічим не обмежена, і подумати про те, як стати щасливішим. Адже щастя — це дорога завдовжки з життя…