11.09.16

Чужинець на чужій землі.

Роберт Гайнлайн

Харків: КСД, 2016.- 720 с.

Ціна: 112 грн.

                                                                                                                             

 

Історія «космічного Маулі», вихованого в культурі, настільки далекій від земно, що наша філософія, мораль і релігія здаються абсурдними. Як зустріне Змля нового месію, який повернеться з Марса найбагатшою людиною, ще й наділеною здатністю до телекінезу.? Закрита лікарня, добровільне увязнення в маєтку філософа, патрульованому військовими, мандрівний цирк… Два світи зустрінуться, щоб неодноразово викликати сміх у читача. Проте Майк знає: сміх у землян – це ознака болю.

 

Роберт Енсон Гайнлайн (1907-1988) – один із найвидатніших та найбільш шанованих авторів наукової фантастики ХХ століття. Він був і залишається єдиним письменником, який отримав чотири премії Гюго.

 

 

 

 

Дія роману розгортається в недалекому майбутньому і охоплює значний проміжок часу. Головний герой, Валентайн Майкл Сміт народився серед команди космічного корабля «Посланець» на Марсі. Його мати, Мері Джейн Лайл Сміт, була інженером на кораблі і перед стартом експедиції запатентувала схему принципово нового космічного двигуна. Завдяки цьому патенту після повернення Майкла на Землю до нього перейшов спадок розміром з бюджет цілої держави. Але через те, що він з початку не розумів анічогісінько на Землі, його підстерігала небезпека втратити життя через ці гроші, які хотіли відібрати багато охочих до наживи.

Не витримавши 480-денного очікування повернення на Землю члени команди «Посланця» вмерли чи закінчили життя самогубством. Маленький Майкл був підібраний марсіанами і виховувався ними протягом 20 земних років. Опис цивілізації марсіан Хайнлайн взяв зі свого роману «Червона планета» (1949): у марсіан немає поділу на статі, а впродовж свого життя вони метаморфують в три життєві форми. Діти - „німфи“ радіють життю і породжують собі подібних. Флегматичні гіганти-марсіани дбають за суспільство і планету. Третя життєва форма — «Старші» — завершує цикл життя марсіан. Нематеріальні Старші володіють майже божественними можливостями. Загалом, марсіаньська цивілізація у романі виглядає дуже розвинутою і давньою, на відміну від Земної, яка існує не так довго і постійно балансує між життям та самознищенням.

Після Третьої світової війни на Марс було відправлено корабель «Чемпіон», на якому Майкл повертається на Землю. Після повернення головний герой попадає в незвичне для нього людське суспільство. Автор гіперболізує суспільство споживання 1960-х років, у яке потрапив головний герой. У цьому суспільстві літають автівки, існують багато нових технологій, але тема самознищення і моралі, така сама як і сама сутність люди, - одна у будь-якому відрізку часу.

Майкла рятує Джилл, медсестра, на яку вплинув один з критиків-репортерів, що дізнався про плани знищення Людини з Марсу заради заволодіння його грошима. Джилл з марсіанином тікає до довіреної особи, доктора наук і відомого ексцентричного генія-письменника, що зумів протиставити себе керівництву світової держави й врятувати Майка. Далі - Майк дужчав і навчався у його будинку, усе більше намагаючись зрозуміти людей, які були для нього чужі. Більш того, від марсіан у Майка залишилися надзвичайні вміння, такі як телекінез та інші, які він тільки розвивав ще більше.

Згодом, він із Джилл покидає маєток письменника щоб навчитися жити у суспільстві, подорожує країною. Через час, він усвідомлює людську сутність і нарешті виокремлює себе як Людину. Але зовсім незвичайну - людину майбутнього, без комплексів, фобій, абсолютно вільну від усіх догм, які закріпила Земна культура людству. Тоді ж, він створює нову церкву, що повинна робити людей у ній щасливими, навчаючись марсіанській мові та свободі. Через деякий час, його церква стає популярною і інша, популярна в той час радикальна церква "Нового Заповіту", що багато заробляла грошей на своїх парафіянах, починає з ним боротися. Згодом, церкву намагаються знищити, а самого Майкла публічно забивають... Оскільки його церква навчала справжній свободі, даруючи людям справжнє щастя... А марсіани вирішують знищити Землю, оскільки люди небезпечні не тільки для себе, але і для всього Всесвіту.

 

ПРО АВТОРА

 

Роберт Гайнлайн — володар престижних премій «Г’юґо» та «Неб’юла», якого разом з Артуром Кларком та Айзеком Азімовим називають великою трійкою письменників-фантастів. «Чужинець на чужій землі» — один з його найвідоміших і найбільш суперечливих фантастичних романів. Твір, який автор писав близько десяти років, став найправдивішою і найреалістичнішою фантастикою, культовою книжкою 1960-х років, а також одним з небагатьох фантастичних романів, внесених Бібліотекою Конгресу США до списку книжок, що сформували Америку. Історія «космічного Мауглі» й досі змушує читача по-новому, з відстані іншої планети поглянути на Землю й людей, які її населяють.

 

 

РЕЦЕНЗІЯ

 

В дитинстві та юнацтві, коли я полюбив американську наукову фантастику, я вважав Роберта Гайнлайна своїм улюбленим фантастом і читав усе, що міг знайти з його творів. Спершу була повість «Сироти неба», відома як «Пасинки Всесвіту», у одноіменному збірнику американської фантастики в російському перекладі з серії «Икар», потім, здебільшого завдяки сільській бібліотеці, були прочитані «Час зірок», «Тунель в небі», «Маю скафандр, готовий подорожувати», «Марсіанка Подкейн», «Астронавт Джонс» та деякі інші. Та і зараз Гайнлайн залишається одним із моїх улюблених письменників, от тільки сама наукова фантастика відійшла для мене на другий план і стала свого роду відпочинком від основного читання.

Тож тепер, коли мій вибір не диктується фондом бібліотеки чи наявністю перекладу, я вже не можу читати все підряд, тому вирішив читати його твори в порядку популярності. А одним з найпопулярніших творів, який у багатьох рейтингах стоїть на першому місці, є «Чужинець у чужій країні» (Stranger in a Strange Land). Ця книга настільки популярна, що вона дала початок новій релігії. Втім, не така вже й велика штука сьогодні заснувати свою релігію, але сам факт про щось та й говорить.

Сюжет книги — варіація на тему «Книги Джунглів» Ред’ярда Кіплінга чи скоріше «Тарзана» Едгара Райза Берроуза, де людську дитину виховали не тварини, а іншопланетяни. Головний герой, Валентайн Майкл Сміт, народжений та осиротілий на Марсі, вже у зрілому віці прибуває на Землю і проходить складний процес інтеграції в людське суспільство. Його положення ускладнюється тим, що опинившись на Землі, він стає власником величезного статку, успадкованого від його батьків, а крім того, ще й юридично одноосібним господарем планети Марс. Перша половина книги майже повністю присвячена вирішенню цих юридичних моментів та боротьбі з владою, яка радше б бачила Людину з Марсу у могилі, ніж дозволила йому стати одним з найвпливовіших людей на планеті та царем Марсу.

Головний герой володіє надзвичайними здібностями: телекінезом, телепатією, повним контролем над власним організмом, феноменальною пам’яттю, які для нього не є чимось надзвичайним, бо він був вихований в цивілізації, що пішла шляхом розвитку можливостей організму, а не технологій. Оскільки я загалом небайдужий до ідеї Надлюдини, але не в контексті американських коміксів про супергероїв, а в роздумах про подальшу еволюцію сучасної людини, то для мене цей елемент є найбільшим плюсом твору. Хочеться вірити, що людина не зупиниться на щаблі Homo Sapiens і в майбутньому зможе взаємодіяти з матеріальним світом силою думки. Нехай це наївно, але хто сказав що мрії не можуть бути наївними?

Крім цього, мені дуже подобається те, як вивчення марсіанської мови відкриває у людей всі ці здібності. Це дуже заманлива ідея, оскільки вона робить шлях від людини до Надлюдини таким близьким, що мимоволі намагаєшся уявити, як мова може описувати неіснуючі категорії, мислення якими дозволить тобі виходити з тіла, зупиняти серце, читати думки тощо. Це щось із розряду «уявити колір поза видимим спектром». На жаль, протилежна задача, тобто обмеження мислення шляхом виключення з мови існуючих слів та категорій, набагато реальніша — цю тему добре розвинув Джордж Орвел в «1984» з його новомовою, двоєдумством та думкозлочинами. Залишається радіти, що наш Старший Брат поки що обмежується лише підміною понять, з якою хоч і важко боротись, але все ж легше, ніж вирватися з полону відсутності понять та категорій. Хоча, повертаючись до роздумів над твором, для носія марсіанської культури наш спосіб мислення є ніщо інше, як такий полон.

Втім, і мінусів в книзі достатньо, тому тільки заради роздумів про Надлюдину його читати не варто, тут ліпше почитати Олеся Бердника — ось де справжня медитація на пост-людство без всяких відволікаючих факторів.

Що ж до мінусів, які змушують мене дивуватись, чому ця книга на перших місцях у рейтингах, то тут варто виділити вже згадану юридично-політичну тяганину, багато сексу та обговорення стосунків (хоч для когось це і плюс — можливо звідси високі позиції у рейтингах?), пропаганда вживання спиртного — герої раз по раз смакують алкогольні вироби. Що ж, можливо я забагато вимагаю від письменника, далекого від тверезницьких поглядів, і він зображує нормальну (на його думку) поведінку дорослих людей і пропагандою алкоголізму це називати не варто. Але от «вільне кохання» навіть для Америки ніколи не було суспільною нормою, і таке привабливе зображення його у цій книзі на пропаганду вже потягне, як на мене. Словом, ці моменти роблять роман нерекомендованим для читання дитячою та юнацькою аудиторією, як і будь-ким з несформованим світоглядом. Хоча я особисто читав в дитинстві та юнацтві і гидкіші книги, але тоді я був настроєний на читання літературного сміття, але від Роберта Гайнлайна такого не очікуєш. Можливо, я перебільшую через те, що автор не виправдав моїх сподівань і замість того, щоб показати стрибок людства до нових висот, він зображує комуну полігамних хіпі-нудистів під проводом стереотипного проповідника-продавця-потриманих-машин, яким став Майк (хоча, справедливості ради варто зазначити, що згодом пояснюється, для чого була потрібна така ширма).

Хоч у книзі і не вказуються роки, в які відбуваються описані події (орієнтовно можна сказати, що це перша половина 21-го століття), це не заважає їй бути дещо «простроченою». З такого, що одразу впадає у вічі — це придатність Марсу для життя людини без скафандра, що з огляду на сучасні знання видається безглуздим. Описані футуристичні технології теж не всі гармоніюють з сучасністю (нашою, а не автора книги), але тут нічого критичного так з ходу назвати не можу.

Окреме місце у творі відводиться релігії. Як вже було сказано, книга навіть породила нову релігію, засновану на марсіанському світогляді головного героя. Роберт Гайнлайн добряче пройшовся по християнству, його відгалуженнях та подібних релігіях, заснованих на виключності їх вірян та єдиноістинності. Розвиваючи ідею таких релігій, він довів їх до абсурду на прикладі вигаданої ним гедоністичної церкви Фостера, в храмах якої працюють бари, ігрові та торгові автомати, а проповіді — велелюдні шоу з танцями та співами (хоча, це мало чим відрізняється від деяких сучасних американських церков). Але знаючи, що адептам таких церков важко щось пояснити, бо вони так вірять у свою виключність (мовляв, о так, це очевидно якась секта, але у нас-то в церкві такого не робиться, — ми-то справді спасемося), автор не обмежується доведенням до абсурду, а вдається до важкої артилерії — препарування Старого Завіту в дусі Лео Таксіля. Устами доктора Джубаїла Гершоу (Jubal Harshaw), прототипом якого, як я здогадуюсь, є сам Гайнлайн, він показує абсурдність біблії на прикладі декількох історій: Лота, який пропонує двох своїх незайманих дочок на поталу лютуючій юрбі, щоб вони не вламувались до його дому (Буття 19:8); безглуздої божої розправи над Лотовою жінкою при руйнуванні Содому та Гомори (Буття 19:26); Єнисея, який іменем бога прокляв юрбу дітей, які сміялись з його лисини, і бог наслав ведмедів, які розірвали на клапті 42 дитини (2 Царів 2:23-24). Далі Джубаїл радить своїй шокованій співрозмовниці почитати біблію, чого вона, як і більшість християн, не робила, але свято вірила у непорочність «слова божого» та своєї церкви. Але герой наводить ці приклади не для того, щоб виставити християнство в поганому світлі перед іншими релігіями, а лиш для того, щоб довести, що всі вони по суті однакові, принаймні ті, які твердять про свою єдинообраність.

Але зрештою доктор визнає, що це ще не привід стверджувати, що якась конкретна віра є хибною. Тому що немає способу спростувати істинність однієї з релігій, доки не знайдена та, що по-справжньому істинна.

Велику частину тексту книги складають роздуми та філософські розмови Джубаїла. Він, як філософ, на все має власну думку, не завжди очевидну для його оточення, і охоче та розгорнуто пояснює свою точку зору. Добре це, чи погано, однозначно не скажеш, але особисто мені не завжди хотілось знати його думки, і часом здавалось, що їх там аж надто багато.

 

Чужинець на чужій землі – Форум видавців

 

Це оригінальне видання, саме таке, яким Роберт Гайнлайн із самого початку його задумав і виклав на папері. Ця книжка відрізняється від тієї, яку продавали широкому загалу та публіці, що читала наукову фантастику в момент виходу книжки, 1961 року, — тому що редактори вимагали від письменника скоротити та викинути кілька сцен, які в той час могли бути неприйнятними для смаків суспільства. Історія «космічного Мауглі», вихованого в культурі, настільки далекій від земної, що наша філософія, мораль і релігія виглядають доведеними до абсурду. Як зустріне Земля нового месію, який повернеться з Марса найбагатшою людиною планети, ще й наділеною надзвичайними здібностями до телекінезу? Закрита лікарня, добровільне ув’язнення в маєтку друга та філософа Джубала Гаршоу, який патрулюють військові, мандрівний цирк… Два світи зустрінуться, щоб неодноразово викликати сміх у читача. Проте Майк знає: сміх у землян — це ознака болю…