Михайло Кучинко

ІСТОРІЯ НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ, ХОЛМЩИНИ І ПІДЛЯШШЯ

в Х-ХІV століттях

Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009. – 528 с. – 67/50

 

ЗМІСТ

Тріумф і трагедія Холмщини і Підляшшя

Вступ

  1. Джерела та історіографія вивчення населення Західної Волині, Холмщини та Підляшшя
  1.  Характеристика джерел
  2. Основні проблеми історіографії

 

2.  Поселення та поховальні пам’ятки досліджуваних земель Х-ХІV століть

  1. Міста
  2. Городища
  3. Селища
  4. Поховальні пам’ятки

 

  1. Житлобудування на землях Західної Волині, Холмщини та Підляшшя
  1. Півземлянки
  2. Наземні житла

 

  1. Розвиток архітектури в регіоні
  1. Монументальні культові будівлі
  2. Памятки цивільного зодчества

 

  1. Сільське господарство і промисли населення регіону Х-ХІV століть
  1. Землеробство
  2. Тваринництво
  3. Промисли

 

  1. Розвиток ремесла
  1. Чорна металургія і металообробка
  2. Ювелірне ремесло
  3. Деревообробна галузь
  4. Косторізне та каменеобробне ремесла
  5. Прядильно-ткацька та чинбарсько-шевська справа
  6. Керамічне виробництво

 

  1. Торгові та культурні зв’язки
  1.  Внутрішня торгівля
  2. Зовнішня торгівля

 

  1.  Військова справа населення Західної Волині, Холмщини та Підляшшя княжої доби
  1. Зброя та захисний обладунок воїна
  2. Спорядження вершника та бойового коня

 

  1. Соціальний розвиток населення
  1. Суспільні відносини в регіоні
  2. Побут феодалів і рядового люду

 

  1. Культура середньовічного населення регіону
  1. Релігія в житті ранньосередньовічного населення краю
  2. Писемність, література і мистецтво
  3. Коштовні скарби Х-ХІІІ століть
  4. Своєрідність культури досліджуваних земель княжої доби

 

  1. Етнокультурні процеси на землях Західної Волині, Холмщини та Підляшшя Х-ХІV століттях
  1. Памятки Х-ХІV століть на тлі попередніх місцевих і синхронних памяток суміжних земель
  2. Етноплемінна належність місцевого населення
  3. Племінні та територіальні кордони регіону

 

  1. Політична історія краю княжої доби
  1. Регіон у часи Києворуської держави та конфедерації князівств
  2. Дослідження землі в складі Волинсько-Галицької держави

Висновки

 

Список джерел і літератури

Список скорочень

Іменний покажчик

Географічний покажчик

 

Тріумф і трагедія Холмщини і Підляшшя

 

            Холмщина і Підляшшя – край, який був важливим регіоном Волинсько0Галицької держави, або, як її називали в Європі, – Королівської Руси. Столицею держави в часи короля Данила в ХІІІ ст. був Холм – справжнє європейське місто з кам’яним палацом, церквами та теремами. Це – край, який стояв на передових рубежах захисту руських земель від нападів польських феодалів, ятвягів і тевтонців.

            І в подальшому впродовж багатьох віків Холмщина і Підляшшя були українськими землями і ніколи не вважалися польськими в етнографічному розумінні. Навіть в очах поляків вони вважалися «Руссю». Разом із такими землями, як Львівська, Галицька, Перремиська й Сяноцька як п’ята земля Холмщина і Підляшшя належали до «Руського воєводства». Лише після Віденського конгрес в 1815 р. регіон увійшов до складу своєрідного автономного утворення – Королівства (Царства) Польського.

            З того часу поляки стали дивитись на цей край як на землю, яка за будь-яку ціну має бути ополячена. І справді, протягом століття полякам, на жаль, вдалося дуже багато зробити для її спольщення. Ця земля, що сотні років перебувала на перехрестях історії, не раз входили до складу різних держав, але була і є споконвічно українською. Проте окупанти все робили, щоб народ, який її заселяв, не мав можливості дізнатися про своє минуле і природне право на неї, зрошене потом і кровю прадідів.

            ХХ ст. принесло на землі Холмщини та Підляшшя зміни. Революція 1917 року в Росії зачепила і цей регіон. Свідомі українці краю виразно за маніфестували свою єдність з Наддніпрянською Україною. Український національний рух набув тут таких масштабів і такої сили, що польська адміністрація довгий час не могла опанувати ситуацію.

            У 1918 р. після приходу на ці землі польської влади були закриті майже всі православні храми, 169 церков висвятили на костели, відібрали від української церкви і роздали ксьондзам і колоністам понад 17 000 гектарів найкращої землі. Нова влада заборонила працювати культосвітньому товариству «Рідна хата», забрала його бібліотеки, усе майно, припинила діяльність українських  кооперативів, знищила українські школи. Здавалося, гірше бути вже не могло. Але ще гірше стало в 1938 і 1939 роках.

            Це були роки диявольської боротьби всієї держави проти маленької спільноти українців. Моментом найбільш радикальних дій , спрямованих прти українського населення Холмщини та Південного Підляшшя, був 1939 рік, коли розпочалася так звана полонізаційно-рівіндикаційна акція. Остання проводилася під гаслом, що жодним чином не узгоджувалося з історичною правдою, «рів індикації всього того, що колись, у часах перед поділами Польщі, було польським і католицьким на східних землях Люблінського воєводства».

            На теренах Холмщини та Південного Підляшшя дана акція планувалася у двох напрямах. По-перше, вона була пов’язана «з поверненням до віри своїх батьків, тобто конверсії з віросповідання і обрядів нелатинських на віросповідання і обряд римо-католицький». По-друге, її завданням була полонізація православ’я через запровадження польської мови в літургії та в буденному житті, тобто сполячення українців краю.

            Дії, спрямовані безпосередньо проти структур православної церкви, розпочалися навесні 1938 року, у період Великого посту та Великодніх свят. Першими з діючих закрили позаштатні храми. Зліквідовано також певну кількість офіційно діючих парафій. Церкви, які за рішенням польських властей мали бути зачинені, опечатували, а священників карали за відправу богослужінь у цих храмах. Чинився тиск на православне духовенство, щоби проповіді та уроки закону Божого велися лише польською мовою. Було організовано кампанію по залякуванню українського православного населення Холмщини і Південного Підляшшя. Найбільш брутальним моментом полонізаційно-ревіндикаційної акції стало руйнування храмів улітку 1938 р., коли вона набрала характеру відвертої боротьби з православ’ям.