21.11.14

АРХЕТИП І ПОЗАСВІДОМЕ

Карл Ґустав Юнг

Світло  світогляду

Київ: Український письменник, 2014. – 400 с.  

Ціна 84 грн.                       

 

       Карл Ґустав Юнг (нім. Carl Gustav Jung) (*26 липня 1875 — †6 червня 1961) — швейцарський психоаналітик, психолог, філософ культури, родоначальник аналітичної психології.

       У назву збірки вибраних праць одного з найвидатніших вчених ХХ століття, «батька» глибинної, аналітичної психологіїКарла Густава Юнгавинесено ключові поняття, що стали наріжним каменем його вчення, яке справило значний вплив, зокрема, на сучасну світову літературу, літературознавство і культурологію. Архетип і колективне позасвідоме – це рушійні сили духовної творчості людства, це ключ до таємниці разючих збігів продукту людської фантазії у представників різних епох , ріни націй і рас. Звідси вчений виводить розуміння митця як людини, що вирізняється особливою чутливістю до архетипових, всюдисутністних форм людської психіки і спроможністю адекватно їх виявляти й ширити у творах мистецтва. 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ТЕОРЕТИЧНІ МІРКУВАННЯ ЩОДО ПРИРОДИ ПСИХІЧНОГО

1.  Позасвідоме в історичній перспективі

ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО ПОЗАСВІДОМОГО

ПОНЯТТЯ КОЛЕКТИВНОГО ПОЗАСВІДОМОГО

ПРО АРХЕТИП І ОСОБЛИВО ПРО ПОНЯТТЯ АНІМИ

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АРХЕТИПУ МАТЕРІ

ПСИХОЛОГІЯ АРХЕТИПУ НЕМОВЛЯТИ

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДУХУ В КАЗЦІ

ТРАНСЦЕНДЕНТНА ФУНКЦІЯ

ПРО СИНХРОНІСТИЧНІСТЬ

 

Термінологічно-іменний покажчик

 

 

 

Про автора

       Карл Ґустав Юнг (нім. Carl Gustav Jung) (*26 липня 1875 — †6 червня 1961) — швейцарський психоаналітик, психолог, філософ культури, родоначальник аналітичної психології.

       Вперше запропонував ряд філософських концепцій: архетип, колективне несвідоме, комплекс, синхронічність. Значно поглибив і розширив уявлення про несвідоме. Широкою популярністю зараз користується його система психологічних типів (див. напр. Соціоніка, Інтроверсія — екстраверсія).

       З 1906 року був учнем і близьким соратником Зіґмунда Фройда. Однак, у процесі практичної роботи з пацієнтами, Юнг поступово розійшовся думками зі своїм учителем. У 1913 році стосунки Фройда з Юнгом зазнали кризи і закінчилися розривом.

       На думку Карла Юнга, несвідоме зовсім не є «темним океаном» пороків і плотських потягів, які були витіснені зі свідомості у процесі історичного розвитку людини; швидше, це — склад втрачених спогадів, а також апарат інтуїтивного сприйняття, який значно перевершує можливості свідомого мислення.

Наукові погляди

      Попервах Юнг розвивав гіпотезу, згідно з якою мислення переважало над чуттям у чоловіків, а у середовищі жінок чуття, у порівнянні з мисленням, мало значно більший пріоритет. Згодом Юнг відмовився від цієї гіпотези.

       Він заперечував ідеї, згідно з якими особистість повністю визначається її досвідом, навчанням і впливом оточення. Юнг вважав, що кожен індивід з’являється на світ із “цілісним особистісним ескізом, який потенційно представлений з самого народження”, і що “оточення зовсім не дає можливості особистості нею стати, а лише виявляє те, що вже було в ній закладено”, таким чином відмовившись від низки положень психоаналізу. Разом з тим Юнг виділяв декілька рівнів несвідомого: індивідуальне, сімейне, групове, національне, расове і колективне несвідоме, яке включає в себе універсальні для всіх часів і культур архетипи. Юнг вважав, що існує певна спадкова структура психіки, яка розвивалася сотні тисяч років, яка змушує нас переживати і реалізовувати наш життєвий досвід цілком визначеним чином. І ця визначеність виражена в тому, що Юнг назвав архетипами, які впливають на наші думки, почуття, вчинки.

       Карл Ґустав Юнг перед психіатричною лікарнею у Бурґгьольці (нім. Burghölzi) в Цюріху

       Юнг є автором асоціативного тесту, в ході якого піддослідному пропонують ряд слів і аналізують швидкість реакції при називанні вільних асоціацій до цих слів. Аналізуючи результати тестування людей, Юнг припустив, що деякі сфери досвіду в людини набувають автономного характеру і не підкоряються свідомому контролю. Ці емоційно заряджені частини досвіду Юнг назвав комплексами. В основі комплексу, як він припускав, завжди можна відшукати архетипне ядро. Юнг припускав, що частина комплексів виникає у результаті психотравматичних ситуацій. Як правило, це моральний конфлікт, що цілком витікає з неможливості повного включення сутності суб’єкта. Проте достеменно природа виникнення і розвитку комплексів невідома. Образно, травмуючі ситуації відколюють від еґо-комплексу шматочки, які заходять глибоко у підсвідомість і далі набувають деякої автономії. Згадування інформації, пов’язаної з комплексом, посилює захисні реакції, що заважають усвідомленню комплексу. Комплекси намагаються проникнути у свідомість через сни, тілесні та поведінкові симптоми, відтінки стосунків, марення чи галюцинації у психозі, переважаючи наші свідомі наміри (свідому мотивацію). При неврозі межа, що розділяє свідоме і несвідоме ще збережена, але підточена, що дозволяє комплексам нагадувати про своє існування, про глибокий мотиваційний розкол особистості.

       Лікування за Юнгом відбувається шляхом інтеграції психологічних складових особистості, а не просто як опрацювання несвідомого за Фройдом. Комплекси, що виникають, як уламки після ударів психотравмувальних ситуацій, приносять не лише нічні жахи, хибні вчинки, забування необхідної інформації, але й є провідниками творчості. А отже, поєднати їх можна за допомогою арт-терапії (“активної уяви”) - свого роду спільної діяльності між людиною та її рисами, несумісними з її свідомістю в інших формах діяльності. Через різницю у змісті й тенденціях свідомого і несвідомого, їхнього кінцевого поєднання не відбувається. Замість цього з’являється “трансцендентна функція”, що робить перехід від однієї установки до іншої органічно можливим без втрати несвідомого. Її поява є високо афективним явищем — набуттям нової установки.