21.05.13

Крижанівський О.П.

Історія Стародавнього Сходу

Либідь – Ціна: 64.50грн.

 

Книга є першим україномовним підручником з історії цивілізацій Стародавнього Сходу. Розкриваються особливості політичного й соціально-економічного розвитку, дається характеристика культури та релігії. Враховується роль екологічного, демографічного, психологічного чинників у розвитку найдавніших цивілізацій.

Для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів.

 

ЗМІСТ

 

ПЕРЕДМОВА        

ВСТУП        

Предмет історії Стародавнього Сходу           

Методологічні проблеми старосхідної історії           

Стародавній Схід і світова історія      

ЄГИПЕТ      

ВСТУП ДО ЄГИПТОЛОГІЇ          

Стан джерельної бази     

Дешифрування ієрогліфів         

Історія археологічного дослідження країни  

Хронологія та періодизація староєгипетської історії         

Природно-кліматичні умови в країні  

Етногенез та ментальність населення             

НАЙДАВНІШИЙ ЄГИПЕТ: ВІХИ ІСТОРІЇ       

Народження староєгипетської держави       

Державний апарат          

Будівництво пірамід        

Організація воєнних походів у період Стародавнього Царства 

Тимчасова загибель і відродження Єгипетської держави в другій половині III тис. до н. е          

Політична історія Єгипту доби Середнього Царства й нашестя гіксосів        

ЄГИПЕТ ДОБИ НОВОГО ТА ПІЗНЬОГО ЦАРСТВ: РОЗКВІТ І ЗАНЕПАД       

Визволення Єгипту від гіксосів та перетворення його у "світову державу"   

Релігійно - політична реформа Аменхотепа IV (Ехнатона)         

Воєнна політика фараонів XIX династії        

Єгипет за Рамесидів фіванська теократія      

Політична історія Єгипту доби Пізнього Царства  

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ        

Іригаційне землеробство інші галузі сільського господарства   

Розвиток ремісничого виробництва   

Торгівля       

Соціальна структура Єгипту, її державне регулювання   

Староєгипетська сім’я      

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ       

Техніка та інженерна справа    

Матеріальний побут          

Мова, писемність, освіта

Науково-практичні знання         

Релігія і міфологія

Література  

Архітектура і мистецтво 

Театр, музика, спорт        

МЕСОПОТАМІЯ    

ВСТУП ДО ШУМЕРОЛОГІЇ ТА АССИРІОЛОГІЇ        

Характеристика джерельної бази       

Дешифрування клинопису        

Історія археологічного дослідження країни  

Хронологія та періодизація історії Стародавньої Месопотамії  

Природно-кліматичні умови     

Етногенез і ментальність населення  

ДЕРЖАВИ ШУМЕРУ І АККАДУ 

Месопотамія архаїчна та ранньодинастична           132

Аккадське царство            139

Нашестя кутіїв         

Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)  

ВАВИЛОНСЬКА ДЕРЖАВА У II ТИС. ДО Н. Е.        

Політична історія Вавилонії в II тис. до н. е. 

Господарське життя Стародавнього Вавилона      

Старовавилонське суспільство

Касситська Вавилонія (Середньовавилонське царство) 

АССИРІЯ: ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО ВЕРШИН МОГУТНОСТІ       

Політична історія Ассирії в II тис. до н. е.      

Господарське життя, суспільство Ассирії у II тис. до н. е.

Посилення Ассирії наприкінці X — в IX ст. до н. е.

Створення та розквіт Ассирійської імперії   

ЗАГИБЕЛЬ АССИРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. НОВОВАВИЛОНСЬКЕ ЦАРСТВО      

Ассирія на шляху в небуття      

Причини катастрофи        

Нововавилонське царство: віхи історії            

Господарське та суспільно-політичне життя Нововавилонського царства    

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ МЕСОПОТАМІЇ           

Матеріальний побут        

Писемність, освіта бібліотеки та архіви          

Науково-практичні знання         

Релігійно-міфолопчні уявлення           

Література  

Архітектура, мистецтво, музика           

МАЛА АЗІЯ І ЗАКАВКАЗЗЯ      

ХЕТТСЬКЕ, ФРІГІЙСЬКЕ ТА ЛІДІЙСЬКЕ ЦАРСТВА          

Основні джерела археологічне дослідження Анатолії      

Природнокліматичні умови, населення Стародавньої Анатолії

Політична історія хеттів 

Господарське життя й суспільство Хеттської держави     

Культура хеттів      

Анатолія після загибелі Хеттського царства

Фрігійське царство           

Лідійське царство 

Культура Фрігії та Лідії     

ВАНСЬКЕ ЦАРСТВО (УРАРТУ) ТА РАННІ ДЕРЖАВИ ЗАКАВКАЗЗЯ  

Природнокліматичні умови       

Стан джерельної бази     

Утворення Ванського царства  

Розквіт Урарту       

Урартське суспільство    

Занепад Урарту. Утворення ранніх держав Вірмени та Грузії    

Культура Урарту    

СХІДНЕ СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я. АРАВІЯ       

ВСТУП ДО СЕМІТОЛОГІЇ. СТАРОДАВНІ ФІНІКІЯ ТА СИРІЯ       

Стан джерельної бази біблійна критика         

Природнокліматичні умови       

Етногенез і ментальність населення  

Перехід від варварства до цивілізації           

Фінікія та Сирія в І тис. до н. е. 

ПАЛЕСТИНА В І ТИС. ДО Н. Е.

Заселення Палестини стародавніми євреями         

Держава Давида і Соломона    

Староєврейське суспільство після загибелі Ізраїльсько-Іудейського царства          

Рух пророків, реформи Іосії      

Палестина під іноземним володарюванням

КУЛЬТУРА СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я В ДАВНИНУ       

Матеріальна культура     

Писемність. Наукові знання      

Релігія          

Література  

Мистецтво, музика           

АРАВІЯ        

Стан джерельної бази     

Природнокліматичні умови       

Населення  

Віхи історії  

Соціально-економічний розвиток       

Політичний устрій

Культура та релігія             

ІРАН. СЕРЕДНЯ АЗІЯ    

ВСТУП ДО ІРАНІСТИКИ. ЕЛАМ           

Стан джерельної бази, археологічне вивчення території Ірану 

Природнокліматичні умови       

Етногенез і ментальність населення  

Стародавній Елам           

ДЕРЖАВА АХЕМЕНІДІВ

Мідіське царство у VІІІ—VI ст. до н. е. 

Поява й посилення держави Ахеменідів     

Царювання Дарія І           

Держава Ахеменідів у V—IV ст. до н. е. та її загибель      

Господарське життя та суспільство ахеменідського Ірану           

КУЛЬТУРА АХЕМЕНІДСЬКОГО ІРАНУ          

Матеріальна культура       

Писемність, освіта, поширення наукових знань     

Релігійно-міфологічний світогляд       

Література  

Архітектура та мистецтво          

СЕРЕДНЯ АЗІЯ    

Стан джерельної бази     

Природнокліматичні умови, населення          

Архаїчна Середня Азія     

Становлення цивілізації. Греко-Бактрійське царство       

Парфянське царство       

Кушанська держава         

Культура, релігія   

ІНДІЯ

ВСТУП ДО ІНДОЛОГІЇ     

Стан джерельної бази археологічне дослідження країни

Хронологія та періодизація староіндійської історії              

Природнокліматичні умови в Стародавній Індії     

Етногенез та ментальність населення             

ВІХИ ПОЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ        

Індська (Хараппська) цивілізація         

Заселення Північної Індії "аріями"      

Поява цивілізації в долині Гангу         

Індійський похід Александра Македонського          

Імперія Маур’їв        

Імперія Гуптів        

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ  

Особливості економічного розвитку   

Варни та касти      

Форми власності й залежності 

Система общин    

Сім’я  

РЕЛІПЇ         

Релігія Вед 

Реформаційні віровчення середини І тис. до н. е  

Джайнізм     

Ранній буддизм     

Буддизм махаяни 

Індуїзм          

КУЛЬТУРА  

Матеріальна культура       

Мови, писемність, освіта

Наукові знання      

Література  

Архітектура та мистецтво          

Театр, музика         

КИТАЙ         

ВСТУП ДО КИТАЇСТИКИ

Стан джерельної бази     

Археологічне вивчення Китаю  

Природно-кліматичний фактор в історії давньокитайського суспільства       

Етногенез та ментальність населення           

Хронологія та періодизація давньокитайської історії       

НАЙДАВНІШІ КИТАЙСЬКІ ДЕРЖАВИ           

Шан-Інь: світанок китайської державності    

Держава Західне Чжоу: політична історія    

Господарство та суспільство Західного Чжоу         

Китай доби Східного Чжоу: на політичному роздоріжжі   

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ           

Конфуціанські ідеї щодо перебудови суспільства

Соціальна утопія моїзму 

Легістська модель держави      

Суспільство по-даоськи    

ДАВНЬОКИТАЙСЬКІ ІМПЕРІЇ   

Цінь   

Західна Хань          

Східна Хань

КУЛЬТУРА  

Матеріальна культура     

Писемність, мова, освіта

Наукові знання      

Релігія і міфологія

Література  

Архітектура та мистецтво          

Музика         

ЯПОНІЯ       

Характеристика джерельноі бази       

Рання Японія         

Японія доби дзьомон      

Японія перед вторгненням етнічних протояпонців

Прихід вадзін. Зародження ранньодержавних утворень (епоха яйої) 

Культура давніх японців 

 

Конспект

Мала Азія і Закавказзя

 

Хеттске, Фрігіське і Лідійське царства

            Політична історія хеттів

            Коли на межі ІІІ – ІІ тис. до н.е. до Малої Азії мігрували хетто-лувійські племена… вони створили там з десяток своїх дрібних царств. Перша велика малоазійська держава виникла близько 1800 р до н.е. зусиллями царя Куссара – Пітха та його сина Анніти. Пітхана оволодів містом Несса і дощенту зруйнував місто Хатті. Хеттскі володарі називали своїм предком Лабарну – підкорювача царства Арцави. Після Лабарни влада перейшла до Хаттусіллі І. Він переніс столицю в Хатуссу. Влада перейшла до Мурсілі І. Він воював з хурритами і Вавилоном. Його вбив шурин, якого вбив його зять. Хеттське царство вступило в період двірцевих убивств і інтриг. Становище виправив у середині ІІ тис. до н.е. Телепіну І – останній володар Давньохеттського царства…

           

            Анатолія після загибелі Хеттського царства

            На зламі ІІ – І тис. до н.е. інтенсивні міграційні процеси до невпізнання змінили етнічну карту Анатолії. У ХІІІ – ХІІ ст. до н.е. із Балкан на півострів нагрянули непрошені гості – індоєвропейські «народи моря» та «мушкі». Вони знищили хетську державу. У зворотному напрямі, зі сходу на захід, на півострів накотився вал абхазьких та протогрузинських племен. Із Балкан прийшли племена фрігійців, які змішалися з мушками… В VІІІ ст. до н.е. до Анатолії через Кавказький хребет забрели кіммерійці. Фракійці осіли в північно-західних областях Анатолії, на північному сході – абхазькі та західні протогрузинські племена, на заході, південному заході та південному сході – нащадки хетто-лувійців (зокрема лідійці), а на Чорноморському та на Середземноморському узбережжі зарясніли грецькі міста-держави. Вірменське нагір’я обживали хур рити та урарти.

 

            Фрігійське царство

            Мова фрігійців займала в індоєвропейській мовній сім’ї проміжне становище між давньогрецькою та протовірменською. Фрігійске царство досягло свого найвищого розквіту а Х - VІІІ ст. до н.е.

 

Ванське царство (Урарту) та ранні держави Закавказзя

 

            Стан джерельної бази, біблійна критика

 

Східне Середземномор'я

 

Вступ до семітології

 

Стародавня Фінікія і Сирія

 

            Стан джерельної бази, біблійна критика

            Археологічні розвідки в регіоні розпочалися в 1860 р. на території Фінікії. На території Палестини основні археологічні відкриття здійснено вже в нинішньому столітті. На території стародавньої Сирії археологічні пошуки велися в ще скромніших масштабах. Щодо писемних джерел з історії давнього Східного Середземномор'я? Щодо писемних джерел з історії Східного Середземномор'я то їх збереглося зовсім мало, ще менше, ніж археологічних пам’яток. Особливе місце серед писемних джерел з історії стародавніх народів Східного Середземномор'я, передусім євреїв, посідає Старий Заповіт, історизм багатьох сюжетів якого нині не викликає сумнівів.

            Природно-кліматичні умови

            Східне Середземномор'я – зона разючих природних контрастів. Клімат Східного Середземномор'я загалом сприяв господарській діяльності людини.

            Етногенез і ментальність населення

            Східне Середземномор'я називають прохідним двором Передньої Азії, перехрестям народів.  Встановлено, що Східне Середземномор'я було залюднене ще в палеоліті, що на територіях Палестини і Сирії вже у VІІІ тис до н.е. існували поселення землеробів, причому захищені потужними мурами (наприклад, Єрихон).

            Перехід від варварства до цивілізації

            У ІІІ тис. в Східному Середземномор'ї  з'явилися перші торгові центри: Бібл, Угарит, Тір, Сідон, Ебла, Алалах… Вони перетворилися на міста-держави… Міста-держави постійно конкурували між собою, укладали одне проти одного політичні союзи. Першим політичним об'єднаням у регіоні була північно-сирійська аморитська держава Ямхад, заснована у ХVІІІ ст. до н.е. племінним вождем Сумуепахом…

            На межі ХVІІІ - ХVІІ ст. до н.е. в Східному Середземномор'ї виник могутній різноплемінний союз гіскосів…Проіснував він близько ста років…Тривале порядкування гіскосів, війн між Єгиптом і хурритською державою Мітанні спричинили занепад та руйнацію багатьох середземноморських міст-держав. Уціліли лише фінікійські центри розташовані поза долиною Бекаа – основного театру воєнних сутичок…

            Фінікія та Сирія в І тис. до н.е.

            …Фінікійці… побудували наймогутніший на ті часи торгово-військовий флот.

            Філістимляни, стародавні євреї та арамеї потіснили фінікійців на їхній території, що призвело до її перенаселеності. Це спричинило інтенсивну фінікійську колонізацію. Засновані фінікійцями колонії… ставали містами, елітним прошарком у яких були фінікійці, а робочою силою –  туземне населення.

 

ІНДІЯ

ВІХИ ПЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ

Заселення Північної Індії "аріями"

 

Нова цивілізація постала не в Північно-Західній, а в Північно-Східній Індії, в долині Гангу її виникненню сприяла міграція в Північну Індію "арійських" племен, які назвали свою нову батьківщину Ар’явартою — "країною аріїв". В історичній науці ці племена дістали назву індоарійських.

 

Індоарійці разом з іранцями відпаростилися від індоєвропейського племінного союзу, як уже зазначалось, приблизно в середині II тис. до н. е. Яким шляхом забрели вони в Індію, з’ясувати не вдалося. Як вважають дослідники, вони могли спершу потрапити разом з іранцями до Ірану, а вже потім перекочувати в індійські джунглі. Могли шляхи індоаріїв та іранців розійтися ще до прибуття останніх в Іран, тобто десь у Середній Азії. Не відомо точно, якою була міграція індоаріїв до Індії. До недавніх пір вона уявлялась дослідникам як нашестя хоробрих і жорстоких воїнів, що супроводжувалось масовим поневоленням аборигенів та кривавими оргіями. Нині ж учені більше схиляються до думки, що відбулося поступове, мирне заселення індійських земель цими племенами. Слід зазначити, що ані перша, ані друга концепція не підтверджуються надійними джерелами.

 

Історики нерідко трактують прихід індоаріїв у "країну тисячі чудес" як завоювання висококультурним народом напівдиких аборигенів, навіть вважають мігрантів творцями індійської цивілізації. Прихильники расової теорії при цьому зараховують світлошкірих "аріїв" і темношкірих аборигенів до різних рас, осмислюють "арійське завоювання Індії" як перемогу вищої раси над нижчою. На думку ж їхніх опонентів, індоарії — ніяка не раса, а етнічна група чи, що вірогідніше, елітарний прошарок у племінному союзі індоєвропейців, що хараппська культура в Індії своїм рівнем не поступалася індоарійській, тому остання аж ніяк не могла виконати культуртрегерську місію в цій країні.

 

Отож питання про міграцію в Північну Індію "аріїв" залишається дискусійним, відповіді на нього не виходять за межі здогадів і наукових гіпотез. Наука не знає, відкіля і як потрапили "арії" на свою нову батьківщину.

 

Поява цивілізації в долині Гангу

 

Освоєння Північно-Східної Індії "аріями" тривало майже тисячоліття. Цей період індійської - історії в науці називають Ведійським, бо саме тоді було складено на санскриті — мові "аріїв" — священні тексти Вед. У Ведійський період, до середини І тис. до н. е., в північних краях Індостану відбувся синтез індоарійської та місцевих (протомундівської та протодравідійської) культур у нову, спільну для населення цього обширного регіону культуру, що її здебільшого ототожнюють з культурою "сірої розписної кераміки".

 

До своєї міграції в басейн Гангу та її приток індо-арійські племена ще вели напівкочове життя, проте в них уже з’явились соціальна нерівність, зародки станово-кастової системи, легітимна центральна влада — одним словом, зароджувалася цивілізація. Потрапивши в глушину, де лише вряди-годи можна було зустріти осідок землеробів, індоарії стали переходити від кочового життя до осілого, хліборобського. З допомогою залізних знарядь праці, які саме тоді ввійшли у вжиток, вони розчищали дрімучі хащі, осушували болота, будували іригаційну систему у вигляді каналів і водоналивних коліс. До середини І тис. до н. е. весь басейн Гангу вже був обжитий індоаріями, хоч там усе ще залишалось чимало боліт і джунглів.

 

Політичне життя ведійської Індії вирізнялося вражаючою нестабільністю. Численні племена легко знімалися з обжитих місць і знаходили собі інший осідок. Раптово виникали і швидко гинули царства, династії, змінювались їхні назви. Контури політичної історії країни проглядаються в цій політичній мозаїці лише із середини І тис. до н. е.

 

Наприкінці Ведійського періоду, але не раніше VIII ст. до н. е., в долині Гангу з’явилися перші міста (до речі, були вони менші за хараппські центри і гірше від них упорядковані) та найдавніші держави, що їх стародавні тексти називають "великими країнами" (махаджанападами). Таких "великих країн" налічувалось понад півтора десятка, і вони мали різний політичний устрій. Одні з них були примітивними монархіями з дуже слабкою центральною владою, інші — олігархіями чи республіками.

 

Найсильніші тогочасні держави в долині Гангу — Ко-шала із столицею в Шравасті та Магадха із столицею в Раджагріха (нинішній Раджгір). У політичному змаганні між ними поступово гору взяла Магадха (сучасний південний Біхар), яка посилилась за династії Шайшунагів. Шостий цар цієї династії, Аджаташатру, завоював сусідню республіку Ліччхавів, а невдовзі й саму Кошалу. Його наступник Удаїн зробив своєю столицею Паталіпутру — майбутній політичний та культурний осередок Північної Індії. Згодом царі Магадхи поширили свою владу також на сильну державу Аванті із столицею в Удджайні.

 

У IV ст. до н. е. в державі Магадха відбувся двірцевий переворот. Цього разу на політичний Олімп зійшла нова династія Нандів, яку започаткував царський цирульник, тобто представник соціальних низів. Найди тримали півмільйонну армію, яка завоювала держави Центральної Індії, але чомусь винищували військову знать.

 

Північна Індія, таким чином, політично об’єднувалась, однак цей процес не зачепив долину Інду, яка після загибелі Хараппської цивілізації рясніла карликовими князівствами та племінними союзами. Скориставшись політичною розпорошеністю цієї території, перські царі з династії Ахеменідів прилучили її до складу своєї неозорої держави. Північно-Західна Індія становила дві перські сатрапії — Гандхару та Хінду. Індійці платили завойовникам-персам колосальну данину (майже 9 тонн золота щорічно), служили в перському війську. А втім, входження індійських земель до складу імперії Ахеменідів мало й позитивні наслідки: воно сприяло взаємовпливу індійської та перської культур.

 

Заселення Північної Індії "аріями"

 

Нова цивілізація постала не в Північно-Західній, а в Північно-Східній Індії, в долині Гангу її виникненню сприяла міграція в Північну Індію "арійських" племен, які назвали свою нову батьківщину Ар’явартою — "країною аріїв". В історичній науці ці племена дістали назву індоарійських.

 

Індоарійці разом з іранцями відпаростилися від індоєвропейського племінного союзу, як уже зазначалось, приблизно в середині II тис. до н. е. Яким шляхом забрели вони в Індію, з’ясувати не вдалося. Як вважають дослідники, вони могли спершу потрапити разом з іранцями до Ірану, а вже потім перекочувати в індійські джунглі. Могли шляхи індоаріїв та іранців розійтися ще до прибуття останніх в Іран, тобто десь у Середній Азії. Не відомо точно, якою була міграція індоаріїв до Індії. До недавніх пір вона уявлялась дослідникам як нашестя хоробрих і жорстоких воїнів, що супроводжувалось масовим поневоленням аборигенів та кривавими оргіями. Нині ж учені більше схиляються до думки, що відбулося поступове, мирне заселення індійських земель цими племенами. Слід зазначити, що ані перша, ані друга концепція не підтверджуються надійними джерелами.

 

Історики нерідко трактують прихід індоаріїв у "країну тисячі чудес" як завоювання висококультурним народом напівдиких аборигенів, навіть вважають мігрантів творцями індійської цивілізації. Прихильники расової теорії при цьому зараховують світлошкірих "аріїв" і темношкірих аборигенів до різних рас, осмислюють "арійське завоювання Індії" як перемогу вищої раси над нижчою. На думку ж їхніх опонентів, індоарії — ніяка не раса, а етнічна група чи, що вірогідніше, елітарний прошарок у племінному союзі індоєвропейців, що хараппська культура в Індії своїм рівнем не поступалася індоарійській, тому остання аж ніяк не могла виконати культуртрегерську місію в цій країні.

 

Отож питання про міграцію в Північну Індію "аріїв" залишається дискусійним, відповіді на нього не виходять за межі здогадів і наукових гіпотез. Наука не знає, відкіля і як потрапили "арії" на свою нову батьківщину.

 

 

С. 481:

Конфуцій виходив із того, що ідеальне суспільство має складатися з ідеальних громадян, тому він обстоював необхідність удосконалення самої людини. Людей він не ідеалізував, поділяючи їх на три групи: «благородних», «звичайних» та «нікчем». В основу цієї класифікації Конфуцій поклав не соціальне походження, а суто моральний критерій. Він, таким чином, не приписував «благородство» соціальній еліті, а нікчемність –низам суспільства. Найпершими ознаками «благородства» філософ вважав справедливість, скромність, чемність, шанобливе ставлення до батьків та старших за віком, доброту, щирість, виваженість у вчинках, відданість своїй справі та інші моральні чесноти. Основну відмінність між «благородним» і «нікчемою» Конфуцій вбачав у тому, що перший живе для інших, а другий – собі на втіху. «Благородний» керується принципом «не роби іншим того, чого не хочеш для себе». Покликання «благородного» - оберігати норми моралі в суспільстві, а «нікчеми» - створювати матеріальні блага, годувати й одягати себе та інших.

 

С. 483:

Конфуцій не вірив у виправну силу законів, тобто в каральну функцію держави. Будь-який закон, на його думку, при бажанні можна обійти, до того ж судові розправи залякають народ, тоді він почне пристосовуватися, втратить залишки порядності, а з таким народом ідеального суспільства не побудуєш. Інша справа – зміцнення народних традицій у формі «ритуалу і церемоніалу», тобто прищеплення народу своєрідної культури.

 

С. 485

У розумінні Конфуція, держава має бути єдиною великою сім’єю, відносини між царем і народом у ній – такими, які традиційно склалися між главою сім’ї та молодшими родичами, іншими словами, цар повинен бути батьком народу, а останньому належить покірно виконувати всі його настанови.