30.05.16

ПРАЩУРИ. Прадавня історія Русі.

Юрій Шилов

Вінниця: Континент-Прим, 2006 – 168 с.: іл

Ціна: 38.00

Книга "Пращури. Прадавня історія Русі" Юрій Шилов

Держава Україна до початку XVIII ст. здебільшого називалася Русь, витоки якої визнавалися літописцями в Скіфії (з VI ст. до н. е.). Але й Скіфія була не найпершим етапом слов'янської етноісторії та державотворення (цивілізації)... Кожен народ, проходячи різні етапи розвитку, відзначає їх зміною назв свого етносу й країни. Проте суцільною є історична пам'ять народу. У слов'ян вона сягає часів Льодовика, XIX тисячоліття до нашої ери. Відтоді й розпочалася праісторична минувшина, що близько 10 тисячоліть тому перейшла в історичну — писемну. "Пращури" викладають головні положення фундаментальних досліджень автора — "Прародина ариев" (К., 1995) та "Джерела витоків української етнокультури" (К., 2002). Книга написана для тих, хто цікавиться актуальними проблемами історії українців, слов'ян, індоєвропейців і людства в цілому. Видання шосте, доповнене і перероблене.

 

 

ЗМІСТ

Передмова

І. Літопис Шу-Нун

1. Що це таке?

2.Дослідження Шу-Нун – Кам’яної могили

3. Істрію поглиблено на 15 тисячоліть

 

ІІ. Зародження цивілізації

1. «Велика неолітична революція»

2. Виникнення «індоєвропейців»

3. Індоєвропейська цивілізація

 

ІІІ. Аратта – найперша держава1.

1. Основи державності

2. Розквіт Аратти

3. Аратта й Шумер

 

ІV. Аріан, родич і сусід Аратти

1. Хто такі арії

2. Рання історія аріїв

3. Від Аратти й Оріяни – до Дандарії й Арсанії

 

V. Гіперборея – ‘Надпівнічна країна’

1. Аполлон і його небесна родина

2. Гіперборейці Пеласг, Атлант й інші

3. Маршрутом аргонавтів та Одіссея

 

VІ. Походження слов’ян

1. Глибини історичної памяті

2. Коли зявилися словяни

3. Що означають назви

 

VІІ. Західне розселення слов’ян1.

1. Русь та (в)енети

2. Сколоти та кельти

3. Венеди, анти, склавини

 

VІІІ. Східне розселення слов’ян

1. Оріони, боруси, сло(а)вяни

2. Кіммерійці та скіфи

3. Кияни – індоєвропейська династія

 

ІХ. Утворення Київської Русі

1. Заснування літописного Києва

2. «Вся земля наша добра»

3. Заповіти волхвів

 

Післямова

Передмова від рецензента

Література

Ілюстрації   

 

ПРО АВТОРА

 

          ШИЛОВ Юрій Олексійович нар. 1949 р. у с. Обіточне Приморського р-ну Запорізької обл. Походить із селянських родин Шило й Сиващенко, пращури яких були козаками-задунайцями, що після повернення на Запоріжжя у 1828 р. стали співзасновниками села Денисівка-Обіточне. 
          Середню школу закінчив 1966 р. у м. Приморськ. У 1972 р. завершив навчання на історичному факультеті Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, в 1977 р. – у аспірантурі при київському Інституті археології АН УРСР. Працював там у 1971-1998 рр. і був звільнений "за прогули" (фактично – за публікації, що суперечили інтересам урядовців та керівництву Національної Академії наук України). Паралельно з науковою роботою в Інстітуті археології, у 1975-1988 рр. працював грузчиком на цегельному заводі комбінату "Прогрес" (м. Ірпінь Київської обл.), а в 1996-1998 рр. очолював науково-культурологічний відділ (м. Москва) Российского Общенародного Движения. У 1999-2002 – завідуючий відділом древньої історії громадського Міжнародного Інституту соціоніки (Київ). Із 2001 р. викладач, а з 2006 р. завідувач кафедрою українознавства Українського Військово-Козацького інституту (із 2008 р. – Інституту соціальних наук і самоврядування) Міжрегіональної Академії управління персоналом. Кандидат історичних наук. Докторську дисертацію мав захищати за монографією "Прабатьківщина аріїв" – українськомовний варіант якої зник у видавництві, а російськомовний          (К.: СИНТО, 1995) було заарештовано одразу після публікації. Академік (Православной Русской Академии, Української Академії оригінальних ідей, New York Academy of Sciences), голова історичної секції Всеслов’янського Собору (союзу громадських організацій слов’янських країн), зав. відділом Слов'янської археології й давньої історії ПРА, професор ПРА і МАУП. Член Національних Союзів письменників України й Росії. Генерал Азово-Чорноморського Козацького війська.
          Автор сотен публікацій. Видав близько 30 книг – наукових, науково-популярних, публіцистичних, художніх, – а також більше 10 сценаріїв тощо. За ними знято кілька відеофільмів. Найбільш відомі "Переправи" (телестудія "Веселка" м. Світловодськ, 1998), "Шляхами Велесової книги" (телестудія "Нестор", режисер Р. В. Грінченко, 2001), 7-частинні "Спогади про минуле" (Державне ТV, канал "Культура", реж. Ю. О. Омельчук, 2004). Напівзмонтований 2-частинний науково-публіцистичний фільм "До Різдва, до Потопу" (реж. Д. І. Богданов, 2000) керівництво Київнаукфільму поклало на полицю… Співзасновник (разом із О. С. Поліщуком, В. М. Лазоренком, А. В. Гадамакою) приватного музею "Аратта – Україна" у с. Трипілля під Києвом.
          Будучи передусім археологом, Ю. О. Шилов дослідив у степах України близько 150 курганів-могил. Відкрив у них та ін. витоки араттської, арійської, слов'янської спільнот та створеної ними Ведичної культури. Це примусило переглянути проблеми засад та перспектив цивілізації. Тепер її початок розглядається не з рабовласницького Шумеру (Месопотамія, близько 3100-2316 рр. до н. е.), а з общинної Аратти (Дунайсько-Дніпровський регіон, із 7000-6200 рр. до н. е.). Розпрацював нове нову теорію історії людства (НТІ) і відповідне Богорозуміння. 
          За ці відкриття і, конкретно, за монографію "Джерела витоків української етнокультури" (К.: Аратта, 2002) удостоєний прижиттєвих пам’ятника у м. Комсомольськ Кременчуцького р-на Полтавської обл. (2005, скульптор М. П. Стахів) та монумента у м. Дніпропетровськ (2006, художник-монументаліст В. М. Прус).