19.11.14

АННАЛИ

З часу відходу божественного Авґуста

Публій Корнелій Таціт

Київ: Український письменник, 2013. – 700 с.

Ціна 98 грн.

П

 

«Аннали» — один із найвидатніших творів світової історіографії, в якому автор намагався осмислити драматичну епоху закономірної зміни в Давньому Римі віджилого республіканського ладу на імператорську форму правління. Крах нещодавніх державних інституцій і багатовікових традицій супроводжувався ліквідацією наявних суспільних і моральних норм на тлі зростання кривавого деспотичного свавілля. Ретельно виписані образи імператорів немовби двояться. Вони — прогресивні діячі, що всіляко сприяють розвиткові і зміцненню держави, і водночас тирани-людожери, що знищують еліту власного народу. Діалектичне розуміння історії в її суперечностях становить найціннішу рису Таціта як історика.

 

 

 

ЗМІСТ

Книга 1

Книга 2

Книга 3

Книга 4

Книга 5

Книга 6

Книга 7

Книга 8

Книга 9

Книга 10

Книга 11

Книга 12

Книга 13

Книга 14

Книга 15

Книга 16

 

Про автора

Біографія

Тацит Публій (Гай) Корнелій відомий нам лише своїми працями, біографічних даних майже не збереглося. Народився, ймовірно, в Нарбонській Галлії (в м. Інтерамні, нині м. Терні в Італії) у сім'ї прокуратора. Належав до нової знаті, що вийшла з провінцій, на яку спиралися імператори Флавії. Він починав свою кар'єру і прославився як оратор. Імператором Веспасіаном включений до сенатського стану. Обіймав ряд високих державних посад — претора, при імператорі Титі зайняв посаду квестора, консула (в 97 році), проконсула провінції Азія у 112 — 113 роках. З 80-х років — член почесної жрецької колегії. Був одружений з дочкою полководця Юлія Агріколи.

 

Історик

Основні твори, що збереглися: «Агрікола» (97-98) — біографія типового представника нової служилої знаті, полководця і тестя Тацита; «Германія» (98) — нарис суспільного устрою, релігії та побуту германських племен; «Діалог про ораторів» (між 102–106); «Історія» (105–111) — висвітлює життя Риму та всієї імперії у 69-96 (з 14 книг дійшли до нас кн. 1-4 і поч. кн. 5-ї) та «Аннали» (над ними Тацит працював до самої смерті), присвячені історичним подіям 14-68 (працю не закінчено, збереглися кн. 1-4, 12-16, в уривках кн. 5, 6, 11). Центральна проблема творчості Тацита — оцінка імперії та її історичної ролі. В імперії Тацит вбачав необхідний етап історії Риму, неминучу форму економічної та військово-політичної організації держави, яка закономірно змінила республіку, що себе вичерпала. На трактуванні Тацитом історичних процесів, що відбувалися в імперії у 1 ст. н. е., позначилися криваві ексцеси, деспотична сваволя кін. 90-х років під час правління Доміціана. У його зображенні імператори виступають не тільки як носії прогресу, але і як криваві тирани. Діалектичне розуміння прогресу та історії становить найціннішу рису Тацита як історика. У «Германії» Тацит згадує про народ венетів як сусідів германських племен у районі р. Вісли. На думку фахівців, ця згадка є запозиченням з «Природничої історії» Плінія Старшого і, можливо, інших творів. У працях Тацита також містяться цінні відомості про сарматів і Боспорську державу.

 

Політичні погляди

Тацит виділяє три основних типи державного устрою: монархію, аристократію, демократію . Жодній з них Тацит не віддає переваги, критикує всі три форми правління. Монархію критикує за те, що не існує надійних засобів для запобігання її переходу в тиранію, яку Тацит ненавидить, за що Пушкін назвав історика «бичем тиранів». Скептично ставився до сучасного йому римського сенату, критикуючи сенаторів за те, що вони схиляються перед імператорами. Не високої думки Тацит і про римський народ, під яким розуміє перш за все населення Риму і про який пише, що «у нього немає інших державних турбот, крім турботи про хліб» («Історія», 4,38), або, що воно «звичайно чекає переворотів, але в той же час веде себе надто боягузливо» («Аннали», 15, 46). Політичний ідеал Тацит бачить у найдавнішій римській республіці, коли в суспільстві, на його думку, панували справедливість, доброчесність, рівність громадян.