Вегетаріанка.

Хан Канг

Київ: КМ-Букс, 2017. – 504 с.

Ціна:  грн.

 

 

 

Роман південнокорейської письменниці Хан Канг розповідає про доброчесну жінку і вірну дружину – Джінг-хай. За сюжетом книжки одного звичайного дня героїня викидає м'ясо з холодильника, і оголошує, що вона стає вегетаріанкою. Сім'я агресивно налаштована проти такого вчинку жінки, а батько навіть силою намагається нагодувати її шматком свинини. Рідні вважають, що жінка збожеволіла і відправляють її на лікування до психіатричної лікарні.

 

Ціна:  грн.

 

 

Із фрагментом роману можна ознайомитися на сайті:

 

***

 

Наступного ранку я прокинувся і якийсь час лежав, замотавшись у ковдру; впускаючи у свідомість навколишній світ, бездумно споглядав, як гарно крізь білі штори проникає до кімнати зимове сонячне проміння. Ось на очі потрапив годинник на стіні. Второпавши, котра година, я підстрибнув і гайнув із кімнати. А вона знову перед холодильником.

 

— Ти збожеволіла? Чому мене не розбудила? Котра вже…

 

Щось квакнуло під ногами, і це мене спинило. Ні, я просто не йняв віри очам! Все ще в нічній сорочці, зі сплутаним нечесаним волоссям, вона сиділа напочіпки. А навколо вся підлога була встелена пакетами та пакуночками. Усе так порозкидано, що нікуди ногою ступити. Яловичина для шабу-шабу, очеревина, два яловичих окости, запаковані кальмари, шматочки вугра, якого теща надіслала з села бозна-коли, сухі жабки, перев'язані жовтою стрічкою, непочата пачка заморожених равіолі й іще численні впакування хтозна-чого, добутого із глибин холодильника. Зашелестіла плівка: дружина пхала усе підряд до поліетиленового мішка на сміття.

 

— Що це ти, в дідька, надумала?

 

Але вона мене, здавалося, не помічала, як і вночі: складала все м'ясне до торби на сміття. Яловичина, свинина, курка, морський вугор, що коштує мабуть, вон* зо двісті. Врешті терпець мені урвався.

 

— Ти збожеволіла? Навіщо ти все викидаєш?

 

Розсуваючи все те добро на підлозі, швиденько підійшов до неї, вхопив за зап'ясток, спробував вирвати мішок із рук. Сила, з якою вона противилася мені, просто вражала, та я зрештою переміг. Тим само тихим спокійним тоном, як і перше, вона промовила, масуючи зап'ястя:

 

— Я бачила сон.

 

Знову ці слова! Глянула на мене з незворушним спокоєм. Тут задзвонив мій мобільний.

 

— Прокляття!

 

Я гарячково став обмацувати кишені пальта, яке кинув учора ввечері на диван у  вітальні. Нарешті! Ось він, розривається в найглибшій кишені.

 

— Перепрошую! Дещо сталося, нагальні сімейні проблеми... Прошу вибачення. Я зараз же приїду… Так, негайно вирушаю. Ой, ні… Будь ласка, не треба. Прошу, почекайте ще… Ще раз перепрошую. Так, більше не можу говорити…Я захлопнув стулку телефону і кинувся до ванної.

 

Голився з таким поспіхом, що аж двічі порізався.

 

— Ти хоч випрасувала білу сорочку?

 

Не відповідає. Я обмив обличчя і почав порпатися в кошику на білизну. Знайшов учорашню сорочку, на щастя, ще не дуже брудну. А вона навіть не глянула. Я накинув, мов шарф, краватку, натягнув шкарпетки, вхопив гаманець, ноутбук. Вперше за п'ять років подружнього життя вона не збирає мені речі й не виряджає з дому.

 

— Ти ненормальна! Зовсім із глузду з'їхала!

 

Вступив у  нещодавно придбані занадто вузькі й незручні черевики, розчинив двері й помчав. Поглянув на ліфт, що рушив на горішні поверхи, та й  побіг сходами донизу. Забігши врешті до метро, спромігся оглянути себе у тьмяному склі дверей вагона. Пальцями пригладив чуба, пов'язав краватку, опорядив несвіжу сорочку. А самому з думки не йшло неприродне відсторонене обличчя і впертий твердий голос дружини.

 

"Я бачила сон", — вона повторила це вже двічі. За склом, у  темному тунелі я немов побачив її обличчя, і  воно було незнайомим. Та я  не мав часу мізкувати над дивною поведінкою моєї дивної дружини, адже за тридцять хвилин, що мені залишалися, потрібно було вигадати обґрунтування мого запізнення для клієнта, скласти начерк і пропозиції на сьогоднішнє засідання. Отак собі надумавши, я  вирішив, що сьогодні варто буде раніше поїхати з  офісу (хоча відколи я  обійняв нову посаду в  відділі, то рідко коли повертався до опівночі). Я налаштувався на боротьбу.